14 травня 2024 року студенти ОП “Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво” у супроводі гаранта освітньої пограми Лариси Корницької та викладача кафедри ТПО і ДМ Вікторії Хренової відвідали мальовниче селище у Красилівському районі – Антоніни. Захід організовано заслуженою працівницею культури України, керівницею народної художньої студії «Рукотвори» Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва Таїсією Стан.
Подорож розпочалася з екскурсії колишньою резиденцією Потоцьких.
Початок заснування садиби Антоніни був досить романтичним. У 1760-х роках князівна Барбара Сангушко зробила весільний подарунок своїй сестрі Антоніні – подарувала село Голодьки (або Холодьки). Сестрі та її чоловіку, регентові королівської канцелярії Ігнатію Мальчевському, дуже сподобалося мальовниче село, і вони вирішили збудувати тут для себе невеликий палац, а біля нього закласти парк. Задумане вдалося на славу – парк став одним із найкрасивіших на Волині. Романтичну садибу Мальчевський назвав на честь коханої дружини – Антоніни. Згодом ця назва перейшла й на село, замінивши не зовсім благозвучне Голодьки.
На жаль, подружжю не довелось довго насолоджуватися красотами парку: наприкінці XVIII ст. Антоніна помирає, а вбитий горем Ігнатій залишає маєток. Садиба й село знову повертаються у володіння Сангушків. Один із них, Євстафій, у 1803 році облаштував в Антонінах свою літню резиденцію: реконструював палац, розширив парк, побудував оранжереї. Але, найбільший розквіт садиба Антоніни набула за нових власників – Потоцьких. Сталося це після одруження внучки Євстафія Сангушка князівни Марії з графом Альфредом Потоцьким (1817-1889). Наступним і останнім власником маєтку став їхній син Юзеф Потоцький (1862- 1922).
Грандіозну реконструкцію садиби Потоцькі почали з 1879 року. В Антоніни запросили французького архітектора Франсуа Арво і німецького ландшафтного архітектора Кайзера. До палацу добудували ряд приміщень, звели флігель, просторий манеж, приміщення для прислуги. Шарм маєткові додали два парадні в’їзди і кована огорожа. Весь комплекс споруд був виконаний у стилі бароко. На славу потрудився і творець парку – він доповнив його новими породами дерев, влаштував алеї, невеличкі ставки.
На початку ХХ ст. Юзеф Потоцький частково реконструює палац – добудовує парадний вхід з арковим під’їздом, перебудовує інтер’єри, що повинні були задовольняти різноманітні потреби хазяїна.
Крім колишнього елегантного гаражу, в якому нині розмістилась селищна адміністрація, в Антонінах збереглося ще чимало житлових та господарських маєткових будинків-вілл у тому ж стилі. Це вілли для головного адміністратора маєтку, управителя, агронома, конюха, механіка, ветеринара тощо. Вони одно та двоповерхові, зовні зі складними комбінаціями форм із вежками, флюгерами і балконами, з високими дахами. використанням лицьової цегли, тиньку, фахверку, металу, дерева. Архітектура антонівських віл вражає своєю ошатністю та добротністю, але все-одно поступається палацовим спорудам.
Як виглядав графський палац, можна побачити лише на старовинних світлинах – у революційному вирії 1919 року його дощенту спалили і розібрали по цеглинках.
Майстер-клас з прядіння на пряці було проведено в приміщенні Антонінської школи мистецтв. Студенти мали можливість оглянути приміщення, переглянути роботи учнів школи та зануритися у творчу атмовферу, яку підсилювали дбайливо зібрані викладачами вироби декоративно-прикладного мистецтва.
Майстер клас для присутніх проводила місцева жителька, волонтерка Раїса Серафимівна Антонюк. Весь свій вільний час Раїса Серафимівна присвячує прядінню та в’язанню з отриманих ниток шкарпеток для ЗСУ.
Прядка – це стародавній пристрій, який використовувався для створення ниток з різних матеріалів, таких як шерсть, льон або бавовна. Вона мала велике значення у минулому і виконувала безліч завдань, пов’язаних із текстилем. Прядка є одним з перших засобів для обробки та прядіння натуральних волокон і досі використовується у різних галузях ручного мистецтва.
В давнину, прядку використовували для пряжі. Прядіння пряжі було важливим етапом у виробництві одягу, оскільки тільки добре прядена пряжа могла забезпечити міцність та еластичність тканин. Прядки були поширені по всьому світу і використовувалися різними народами з давніх-давен до теперішнього часу. Прядка не лише служила для створення ниток, а й була символом різних звичаїв та традицій. У багатьох культурах прядку використовували для ниток для весільних нарядів чи ритуальних костюмів. У деяких культурах прядка розглядалася як символ жіночності і була пов’язана з жіночою силою та креативністю.
Дякуємо Раїсі Серафимівні за надзвичайно корисний та цікавий майстер-клас. Висловлюємо подяку та сподіваємось на подальшу співпрацю й керівниці народної художньої студії «Рукотвори» Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва Таїсії Стан.